Останнім часом громадян України все частіше турбує питання діяльність так званих колекторських фірм. Їх масова поява пов'язана з фінансовою кризою, в період, коли значна кількість українців, залишившись без зарплати та інших доходів, втратила одночасно й можливість вчасно повертати кредити. У зв’язку із цим з’явилася тенденція до появи різного роду колекторських фірм.
Але якщо за кордоном «колекторська діяльність» чітко регламентується відповідним законодавством, то в Україні вона не лише не відповідає нормам закону, але й нерідко навіть схожа за своїм характером на «рекетівські» вимагання, під час яких їх виконавці не гребують будь-якими методами задля досягнення потрібного результату.
Реагуючи на це, народні обранці вирішили тимчасово обмежили колекторську діяльність. Відтак у ВРУ з’явився проект Закону «Про заборону надання колекторських послуг щодо фізичних осіб-боржників». Даний законопроект, виходячи з конституційних принципів пріоритету прав і свобод людини і громадянина та з метою заборони використання власності на шкоду людині і суспільству, захисту прав боржників, щодо яких проводиться діяльність зі стягнення заборгованості, запроваджує тимчасову заборону надання колекторських послуг щодо фізичних осіб-боржників.
Зазначимо, що до колекторських послуг відносяться послуги, які юридична чи фізична особа, що не є кредитором у відповідному грошовому зобов’язанні, надає кредитору у сприянні щодо вчинення боржником дій зі сплати простроченої заборгованості за грошовими зобов’язаннями шляхом усного, письмового (в тому числі з використанням електронного чи іншого технічного засобу зв’язку), спілкування з ним, членами його сім’ї та іншими родичами, роботодавцем та іншими особами, які мають вплив на нього. Разом із тим, до таких послуг не відносяться послуги, пов’язані з факторингом, а також з наданням юридичних послуг у ході відповідного судового процесу.
Крім того, за словами розробників законопроекту, у разі порушення юридичними чи фізичними особами, що надають колекторські послуги, норм, визначених даним актом, до них будуть застосовані фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі 8 000 мінімальних заробітних плат, а прибуток від надання цих послуг підлягатиме перерахуванню до державного бюджету. У разі ж повторного порушення до юридичної чи фізичної особи, що надає колекторські послуги, можливе судове рішення щодо припинення її підприємницької діяльності.
Так хто ж такі колектори і чим вони конкретно займаються? Для тих, хто ще не зустрічався з їхньою діяльністю, пояснимо, що колекторські фірми — це компанії, які за певну винагороду займаються поверненням боргів. Банки, які не бажають самостійно вирішувати проблеми неплатежів, звертаються по допомогу до таких компаній. В інших випадках банки можуть створювати спеціальні підрозділи в структурі самої фінустанови або перекладати ці функції на служби внутрішньої безпеки.
В Україні колекторські фірми здебільшого діють досить жорсткими методами. Так, після закінчення чергового терміну погашення заборгованості працівники колекторських компаній або спеціальних підрозділів банків за допомогою листування, телефонних розмов та SMS-повідомлень намагаються, у першу чергу, переконати боржника добровільно сплатити борг. При цьому зазвичай телефонні дзвінки відбуваються як удень, так і вночі, а листи, які надсилаються боржникові, містять погрози й залякування, що напряму порушує права людини. Більше того, колектори тиснуть на неплатників і шляхом «знайомства» з їх близькими та родичами, а також шляхом повідомлення на роботу про наявність у неплатника невиконаного зобов'язання. Якщо попередній метод не принесе бажаного результату, вдаються до жорсткіших дій, за яких відбувається безпосередній контакт із боржником. А саме, колектори знаходять боржників за місцем проживання рано вранці або пізно ввечері, коли позичальника найімовірніше можна застати вдома, та популярно роз'яснюють йому наслідки несплати кредиту. Всі ці дії також супроводжуються психологічним тиском.
Необхідно зазначити й те, що колекторські компанії здебільшого не зацікавлені у зверненні до судової системи, оскільки через довгу тривалість судових розглядів, а потім і тривале виконання рішень вони не досягнуть швидкого й, головне, ефективного результату — повернення грошей. Небажання колекторів доводити справу до суду можна пояснити ще й тим, що інколи боржнику легше заплати якусь частину із повної суми боргу корумпованому судді за позитивне для нього рішення та уникнути таким чином сплати усієї заборгованості.
За кордоном, наприклад у США, «колекторська діяльність» законодавчо визначена і врегульована. При цьому метою регулювання є встановлення рамок дозволеного, тобто відповідне законодавство визначає, які дії щодо переконання боржника заплатити є допустимими, а які ні. Цю думку підтверджує представник посольства США Ерік Сальзман, опираючись на американський досвід регулювання ринку боргів. На його переконання, за фінансової кризи є люди, які не можуть виплатити борги, а також ті, що не бажають цього робити. Для тих, хто не бажає повертати борги, влада США розробила відповідне законодавство в сфері банкрутства, яке чітко визначає, хто конкретно має займатися цими питаннями. Для цього існує спеціальний центр зі стягнення боргів.
Дипломат також зазначив, що індустрія стягнення боргів США включає професіоналів, які можуть обговорювати питання платежів із кредиторами та дебіторами, що знижує моральні ризики в цій сфері. До 1970 року (до нафтової кризи) система стягнення була не регульованою, а ринок колекторських послуг був нерозвинений. «Через кризу фактично агресивна тактика стягнення боргів створила погану репутацію для всього ринку. У таких умовах професійні фірми фактично не мали достатніх доходів у процесі своєї діяльності, — підкреслив Е. Сальзман. — Така агресивна тактика цієї індустрії продиктувала прийняття в 1977 році нового законодавчого акта щодо справедливого стягнення боргів, відрегулювавши, насамперед, сам процес їх стягнення».
Зокрема, за словами представника посольства США, в прийнятому документі представникам колекторських фірм заборонялося, наприклад, телефонувати після сьомої вечора й вимагати повернення боргів. Вони не мали також права, погрожувати арештом, додатковими заходами покарання, використовувати помилкові практики, а ще представлятися тією структурою, представниками якої вони не є в дійсності. Крім того, колектор позбавлявся права розкривати інформацію про боржника третій стороні, задля уникнення проблеми соціального тиску на людей, які заборгували. «Відповідно до цього законодавством дебітор, якщо він відчуває, що його права якимось чином були порушені, має право звернутися у Федеральну комісію з торгівлі. Якщо комісія підтвердить факт порушення, то стягнення проводитися в сумі з 1000 доларів вже з колектора, що порушив права боржника», — резюмував Е. Сальзман. Він також додав, що закон діє вже приблизно 30 років і за цей час він спромігся вивести колекторську діяльність у США на професійний рівень. А основна роль регулятора в цій діяльності полягає в забезпеченні відповідної системи стягнення боргів з боку колектора, що є основою для правильного функціонування фінансової системи.
Щодо України, то наразі «колекторством» займається безліч установ — від служб безпеки до окремих приватних структур, які за угодами факторингу скуповують безнадійні борги, констатує фінансовий радник, директор компанії «Фінанс» Євген Житарюк. «Фірма може за документами не мати навіть натяку на те, що займається колекторською діяльністю. Хоча наразі така діяльність і не є протизаконною. Правові норми, які так чи інакше регламентують діяльність колекторів, неодноразово намагалися змінити (це і доповнення до відповідних статей закону про банки та банківську діяльність, господарський та цивільний кодекси тощо). Тож, ймовірно, найближчим часом потрібний закон все ж таки з’явиться, визначивши таким чином правове поле для діяльності таких фірм».
За словами Є. Житарюка, банки зацікавлені в тому, аби був «хтось, хто зміг би повертати безнадійні борги». З огляду на це фінансові установи будуть готові на все, аби мати змогу позбутися таких боргів. А тому вірогідність того, що діяльність колекторів, які фактично і виконують ці функції, бодай і на короткий час заборонять, мізерна.
У практиці повергнення боргів присутній і темний бік колекторської діяльності. Існують приклади відвертого беззаконня в діях колекторських компаній стосовно боржників, зазначає правозахисник Олексій Крикливець. «Вони часто порушують найрізноманітніші норми законодавства, зокрема, отримання інформації про клієнта, яку банк зобов'язується залишати конфіденційною, пізні нав’язливі дзвінки, а подекуди навіть грубощі та погрози», — резюмує він. Окрім того, на переконання правозахисника, колектори нерідко порушують Кримінальний кодекс, зокрема, за статтями «здирництво» і «примус до виконання цивільно-правових зобов’язань», а також закон про захист прав споживачів. «Коли вночі приходять смс-повідомлення на кшталт «у вас є маленькі діти?», людина готова все зробити, аби з її родиною нічого не трапилося, навіть, якщо боргові претензії до неї і не є справедливими», – констатує О. Крикливець.
Свою позицію висловив з цього приводу і безпосередній представник табору колекторського бізнесу, а саме президент Асоціації учасників колекторного бізнесу України (АКБУ) Олександр Ільчук. Зокрема, на його переконання, існуюча правова база в питанні стягнення заборгованості, що торкається відносин з колекторами і так чи інакше регулює їх діяльність, не є профільною. Він також підкреслив, що нинішні українські реалії вимагають відповідного закону, оскільки не до кінця врегульоване законодавство створює певні складнощі в діяльності колекторів. Цей момент ускладнюється ще й тим, що сьогодні досить важко вести статистику і контроль за діяльністю всіх колекторських компаній. «Ми вважаємо, що на сьогодні необхідний регулятор, який чітко розумів, хто сьогодні є на цьому ринку і які їх цілі, — підкреслив він. — Таким регулятором може виступити Національний банк України або Міністерство фінансів».
За слова Олександра Ільчука, самі колекторські компанії нині докладають багато зусиль для того, аби ринок був цивілізованим і законодавчо врегульованим. «Ми намагаємося йти двома шляхами: шляхом саморегуляції і шляхом пошуку регулятора. Краще знайти держрегулятора, ніж бути безгосподарними», — зазначив він.
На його думку, не до кінця відрегульоване законодавства стовно «колекторської діяльності» створює відповідні складності і конфлікти. «Нам самим досить складно сьогодні вести як статистику, так і контроль за діяльністю всіх колекторських фірм. Принаймні ті 14 компаній, які входять в асоціацію колекторського бізнесу України, регулярно зустрічаються, обговорюють проблемні питання ринку, конкретно впливають на ті чи інші негативні явища, які виникають в результаті нашої роботи. Але існує велика кількість фірм, непідзвітних нікому, а це, в свою чергу, не дає можливості аналізувати як результати, так і якість їх роботи», — зауважив президент АКБУ.
На переконання ще одного представника колекторської спільноти, радника IFC Євгена Прокопенка, існують проблеми корупції в приватних фінансових установах, що призводить до видачі «неадекватних кредитів» та формування досить великих «портфелів» проблемної заборгованості. «Ми хочемо забезпечити конституційне право громадян на захист їхнього приватного життя, але це неможливо без адекватного регулювання в частині зберігання й використання інформації», — підсумував Є. Прокопенко.
На думку експертів, і в той же час це можна вважати підсумковою думкою даної статті, якщо влада все ж таки заборонить «колекторську діяльність», їм на зміну прийдуть інші установи з аналогічними функціями, але відмінними назвами, скажімо, спеціалісти з повернення боргів, кредитні психологи тощо. У будь-якому разі колектори нікуди не подінуться, адже попит на їхні послуги є досить великим. Стосовно ж законодавчого регулювання (правових підстав) діяльності колекторських фірм, то його як такого в Україні поки що не існує, а тому колекторська діяльність продовжує тісно межувати із кримінально караними діяннями разом з іншими порушеннями законодавства.
Максим ІЛЛЮК, ЮВУ
Реагуючи на це, народні обранці вирішили тимчасово обмежили колекторську діяльність. Відтак у ВРУ з’явився проект Закону «Про заборону надання колекторських послуг щодо фізичних осіб-боржників». Даний законопроект, виходячи з конституційних принципів пріоритету прав і свобод людини і громадянина та з метою заборони використання власності на шкоду людині і суспільству, захисту прав боржників, щодо яких проводиться діяльність зі стягнення заборгованості, запроваджує тимчасову заборону надання колекторських послуг щодо фізичних осіб-боржників.
Зазначимо, що до колекторських послуг відносяться послуги, які юридична чи фізична особа, що не є кредитором у відповідному грошовому зобов’язанні, надає кредитору у сприянні щодо вчинення боржником дій зі сплати простроченої заборгованості за грошовими зобов’язаннями шляхом усного, письмового (в тому числі з використанням електронного чи іншого технічного засобу зв’язку), спілкування з ним, членами його сім’ї та іншими родичами, роботодавцем та іншими особами, які мають вплив на нього. Разом із тим, до таких послуг не відносяться послуги, пов’язані з факторингом, а також з наданням юридичних послуг у ході відповідного судового процесу.
Крім того, за словами розробників законопроекту, у разі порушення юридичними чи фізичними особами, що надають колекторські послуги, норм, визначених даним актом, до них будуть застосовані фінансові санкції у вигляді штрафу у розмірі 8 000 мінімальних заробітних плат, а прибуток від надання цих послуг підлягатиме перерахуванню до державного бюджету. У разі ж повторного порушення до юридичної чи фізичної особи, що надає колекторські послуги, можливе судове рішення щодо припинення її підприємницької діяльності.
Так хто ж такі колектори і чим вони конкретно займаються? Для тих, хто ще не зустрічався з їхньою діяльністю, пояснимо, що колекторські фірми — це компанії, які за певну винагороду займаються поверненням боргів. Банки, які не бажають самостійно вирішувати проблеми неплатежів, звертаються по допомогу до таких компаній. В інших випадках банки можуть створювати спеціальні підрозділи в структурі самої фінустанови або перекладати ці функції на служби внутрішньої безпеки.
В Україні колекторські фірми здебільшого діють досить жорсткими методами. Так, після закінчення чергового терміну погашення заборгованості працівники колекторських компаній або спеціальних підрозділів банків за допомогою листування, телефонних розмов та SMS-повідомлень намагаються, у першу чергу, переконати боржника добровільно сплатити борг. При цьому зазвичай телефонні дзвінки відбуваються як удень, так і вночі, а листи, які надсилаються боржникові, містять погрози й залякування, що напряму порушує права людини. Більше того, колектори тиснуть на неплатників і шляхом «знайомства» з їх близькими та родичами, а також шляхом повідомлення на роботу про наявність у неплатника невиконаного зобов'язання. Якщо попередній метод не принесе бажаного результату, вдаються до жорсткіших дій, за яких відбувається безпосередній контакт із боржником. А саме, колектори знаходять боржників за місцем проживання рано вранці або пізно ввечері, коли позичальника найімовірніше можна застати вдома, та популярно роз'яснюють йому наслідки несплати кредиту. Всі ці дії також супроводжуються психологічним тиском.
Необхідно зазначити й те, що колекторські компанії здебільшого не зацікавлені у зверненні до судової системи, оскільки через довгу тривалість судових розглядів, а потім і тривале виконання рішень вони не досягнуть швидкого й, головне, ефективного результату — повернення грошей. Небажання колекторів доводити справу до суду можна пояснити ще й тим, що інколи боржнику легше заплати якусь частину із повної суми боргу корумпованому судді за позитивне для нього рішення та уникнути таким чином сплати усієї заборгованості.
За кордоном, наприклад у США, «колекторська діяльність» законодавчо визначена і врегульована. При цьому метою регулювання є встановлення рамок дозволеного, тобто відповідне законодавство визначає, які дії щодо переконання боржника заплатити є допустимими, а які ні. Цю думку підтверджує представник посольства США Ерік Сальзман, опираючись на американський досвід регулювання ринку боргів. На його переконання, за фінансової кризи є люди, які не можуть виплатити борги, а також ті, що не бажають цього робити. Для тих, хто не бажає повертати борги, влада США розробила відповідне законодавство в сфері банкрутства, яке чітко визначає, хто конкретно має займатися цими питаннями. Для цього існує спеціальний центр зі стягнення боргів.
Дипломат також зазначив, що індустрія стягнення боргів США включає професіоналів, які можуть обговорювати питання платежів із кредиторами та дебіторами, що знижує моральні ризики в цій сфері. До 1970 року (до нафтової кризи) система стягнення була не регульованою, а ринок колекторських послуг був нерозвинений. «Через кризу фактично агресивна тактика стягнення боргів створила погану репутацію для всього ринку. У таких умовах професійні фірми фактично не мали достатніх доходів у процесі своєї діяльності, — підкреслив Е. Сальзман. — Така агресивна тактика цієї індустрії продиктувала прийняття в 1977 році нового законодавчого акта щодо справедливого стягнення боргів, відрегулювавши, насамперед, сам процес їх стягнення».
Зокрема, за словами представника посольства США, в прийнятому документі представникам колекторських фірм заборонялося, наприклад, телефонувати після сьомої вечора й вимагати повернення боргів. Вони не мали також права, погрожувати арештом, додатковими заходами покарання, використовувати помилкові практики, а ще представлятися тією структурою, представниками якої вони не є в дійсності. Крім того, колектор позбавлявся права розкривати інформацію про боржника третій стороні, задля уникнення проблеми соціального тиску на людей, які заборгували. «Відповідно до цього законодавством дебітор, якщо він відчуває, що його права якимось чином були порушені, має право звернутися у Федеральну комісію з торгівлі. Якщо комісія підтвердить факт порушення, то стягнення проводитися в сумі з 1000 доларів вже з колектора, що порушив права боржника», — резюмував Е. Сальзман. Він також додав, що закон діє вже приблизно 30 років і за цей час він спромігся вивести колекторську діяльність у США на професійний рівень. А основна роль регулятора в цій діяльності полягає в забезпеченні відповідної системи стягнення боргів з боку колектора, що є основою для правильного функціонування фінансової системи.
Щодо України, то наразі «колекторством» займається безліч установ — від служб безпеки до окремих приватних структур, які за угодами факторингу скуповують безнадійні борги, констатує фінансовий радник, директор компанії «Фінанс» Євген Житарюк. «Фірма може за документами не мати навіть натяку на те, що займається колекторською діяльністю. Хоча наразі така діяльність і не є протизаконною. Правові норми, які так чи інакше регламентують діяльність колекторів, неодноразово намагалися змінити (це і доповнення до відповідних статей закону про банки та банківську діяльність, господарський та цивільний кодекси тощо). Тож, ймовірно, найближчим часом потрібний закон все ж таки з’явиться, визначивши таким чином правове поле для діяльності таких фірм».
За словами Є. Житарюка, банки зацікавлені в тому, аби був «хтось, хто зміг би повертати безнадійні борги». З огляду на це фінансові установи будуть готові на все, аби мати змогу позбутися таких боргів. А тому вірогідність того, що діяльність колекторів, які фактично і виконують ці функції, бодай і на короткий час заборонять, мізерна.
У практиці повергнення боргів присутній і темний бік колекторської діяльності. Існують приклади відвертого беззаконня в діях колекторських компаній стосовно боржників, зазначає правозахисник Олексій Крикливець. «Вони часто порушують найрізноманітніші норми законодавства, зокрема, отримання інформації про клієнта, яку банк зобов'язується залишати конфіденційною, пізні нав’язливі дзвінки, а подекуди навіть грубощі та погрози», — резюмує він. Окрім того, на переконання правозахисника, колектори нерідко порушують Кримінальний кодекс, зокрема, за статтями «здирництво» і «примус до виконання цивільно-правових зобов’язань», а також закон про захист прав споживачів. «Коли вночі приходять смс-повідомлення на кшталт «у вас є маленькі діти?», людина готова все зробити, аби з її родиною нічого не трапилося, навіть, якщо боргові претензії до неї і не є справедливими», – констатує О. Крикливець.
Свою позицію висловив з цього приводу і безпосередній представник табору колекторського бізнесу, а саме президент Асоціації учасників колекторного бізнесу України (АКБУ) Олександр Ільчук. Зокрема, на його переконання, існуюча правова база в питанні стягнення заборгованості, що торкається відносин з колекторами і так чи інакше регулює їх діяльність, не є профільною. Він також підкреслив, що нинішні українські реалії вимагають відповідного закону, оскільки не до кінця врегульоване законодавство створює певні складнощі в діяльності колекторів. Цей момент ускладнюється ще й тим, що сьогодні досить важко вести статистику і контроль за діяльністю всіх колекторських компаній. «Ми вважаємо, що на сьогодні необхідний регулятор, який чітко розумів, хто сьогодні є на цьому ринку і які їх цілі, — підкреслив він. — Таким регулятором може виступити Національний банк України або Міністерство фінансів».
За слова Олександра Ільчука, самі колекторські компанії нині докладають багато зусиль для того, аби ринок був цивілізованим і законодавчо врегульованим. «Ми намагаємося йти двома шляхами: шляхом саморегуляції і шляхом пошуку регулятора. Краще знайти держрегулятора, ніж бути безгосподарними», — зазначив він.
На його думку, не до кінця відрегульоване законодавства стовно «колекторської діяльності» створює відповідні складності і конфлікти. «Нам самим досить складно сьогодні вести як статистику, так і контроль за діяльністю всіх колекторських фірм. Принаймні ті 14 компаній, які входять в асоціацію колекторського бізнесу України, регулярно зустрічаються, обговорюють проблемні питання ринку, конкретно впливають на ті чи інші негативні явища, які виникають в результаті нашої роботи. Але існує велика кількість фірм, непідзвітних нікому, а це, в свою чергу, не дає можливості аналізувати як результати, так і якість їх роботи», — зауважив президент АКБУ.
На переконання ще одного представника колекторської спільноти, радника IFC Євгена Прокопенка, існують проблеми корупції в приватних фінансових установах, що призводить до видачі «неадекватних кредитів» та формування досить великих «портфелів» проблемної заборгованості. «Ми хочемо забезпечити конституційне право громадян на захист їхнього приватного життя, але це неможливо без адекватного регулювання в частині зберігання й використання інформації», — підсумував Є. Прокопенко.
На думку експертів, і в той же час це можна вважати підсумковою думкою даної статті, якщо влада все ж таки заборонить «колекторську діяльність», їм на зміну прийдуть інші установи з аналогічними функціями, але відмінними назвами, скажімо, спеціалісти з повернення боргів, кредитні психологи тощо. У будь-якому разі колектори нікуди не подінуться, адже попит на їхні послуги є досить великим. Стосовно ж законодавчого регулювання (правових підстав) діяльності колекторських фірм, то його як такого в Україні поки що не існує, а тому колекторська діяльність продовжує тісно межувати із кримінально караними діяннями разом з іншими порушеннями законодавства.
Максим ІЛЛЮК, ЮВУ
